|
В якомусь світі я була з тобою.
Десь стугоніло наше божевілля На істеричних зблисках закаблуків, Трощились келихи, пісні і долі — А нам по сонцю прикипіло на устах, І ми боялись роз’єднати руки. І вийшла осінь, синьозуба, як циганка, Окрилена пожежним мерехтінням, І тасувала нам усі літа, Що на шмалькому протязі віків були порозлітались. І це був світ, в якому мала я Тріскучі, сатанинські чорні коси, І пам’ять ще зовсім не наболілу, Й немилосердну віру у своє чаклунство: На сто ладів я обертала землю, і щоразу Твоя дорога поверталася туди, Де реготала я, свавільно й хижо, І толочила власний регіт, мов траву, Тобі назустріч — чорним ураганом кіс розбитись На твоїм напнутім, як тятива, плечі. І це був світ, де можна всмерть натанцюватись По тінях, котрими для нас мостились площі, А з рукавів, що в передпліччях розчахнулись, Бряжчали й сипалися зорі і міста, А ми ішли крізь полум’я, крізь полум’я… І це був світ, де я була з тобою — Той світ, де не буває доль несправджених, І де не знають мовчазної музики, Світ, де все склалось так, як мало скластися, — Якби не вітер, той скажений вітер, Що вирвався із коридорів часу І все на цьому світі переплутав… |
…І солод слів,
І холод сліз, І дотик чистий і шовковий… Візьми мене у темну вись — Я легша пасем цигаркових. Повільні очі підніми (Чи так розводять райські брами?) — І душу в мене одніми, І обніми її губами… …Розломом — ох! — у листопад Підлогу й стіни закрутило, Текуче сяйво проступа Крізь контур той, що звався тілом! І — відхились… І — відпусти… Бо в чорнім космосі даремно Гудуть натужно, як дроти, Дві долі, строго паралельні. А цей потріскуючий шум — То шерех крил поза спиною… Любов! Не прихистку прошу — Свободи, світлої й страшної… |
Прощай,
позабудь и не обессудь. А письма сожги, как мост. Да будет мужественным твой путь, да будет он прям и прост. Да будет во мгле для тебя гореть звездная мишура, да будет надежда ладони греть у твоего костра. Да будут метели, снега, дожди и бешеный рев огня, да будет удач у тебя впереди больше, чем у меня. Да будет могуч и прекрасен бой, гремящий в твоей груди. Я счастлив за тех, которым с тобой, может быть, по пути. |
Я – наркоман... У мене зараз ломка...
Потрапив в непросту залежність я Бо це – не героїн, не макова соломка – Наркотик мій – це посмішка твоя. Я не колюсь, пігулок не ковтаю, Та всеодно під кайфом знов і знов: Як тільки твою посмішку згадаю – Відразу закипає в жилах кров! Я став п′яницею... Хоч і не зловживаю Горілкою й вином, та й пиво рідко п′ю. І лиш один п′янкий напій я знаю: Казково-ніжну посмішку твою. Від неї радісно, душа співає І хміль її щораз сильніш п′янить Хоча похмілля потім не буває І голова на ранок не болить. Я захворів... Тобою... Ти це знаєш!- Краса зламала мій імунітет Та на дзвінки мої ти не відповідаєш- Не хочеш погуляти тет-а-тет. В полоні чар твоїх – віднині і навіки Краса врятує світ – це не секрет Тож завтра знову йду приймати ліки В 6 вечора, у 45 кабінет :) |
Цитата:
Боже мій, яка краса! Я чесно помираю :cry: . Откуда такую красотень достал? Я такую тоже хо! |
я пою потому
потому что пою и танцую потому что танцую всё как есть обьяснить не могу номер свой обьявить я могу но как - Я :cry: не знаю. |
Ветер нежно ласкает тебя,
Размывая игривые волосы. Я смотрю на тебя,тихо взлядом маня, И вздыхает душа нежным голосом... Ты стоишь в двух шагах от меня, А в глазах твоих бездна печали... Я пытаюсь понять, как мне жить без тебя, Вспоминаю, о чем мы мечтали... Я пытаюсь прижаться к тебе, Но ты меня отвергаешь. И шепчу проклятье судьбе, Ведь ты меня забываешь... (с) |
Цитата:
|
Цитата:
|
Так сонячно-ясно довкола,
і тануть хмаринки вгорі. До школи, до школи, до школи сьогодні ідуть школярі. Врожаями ниви достигли, барець променіє з дібров. До книги, до книги, до книги душа поривається знов. Дозріли калинові гронця, над ними ясніє блакить. До сонця, до сонця, до сонця, як спів, наша мрія летить. Відколи, скажіть нам, відколи цей вересень з нами рідня? До школи, до школи, до школи ведуть нас дороги щодня. |
| Поточний час: 09:22. Часовий пояс GMT +3. |
Copyright ©2000 - 2024