Я – наркоман... У мене зараз ломка...
Потрапив в непросту залежність я
Бо це – не героїн, не макова соломка –
Наркотик мій – це посмішка твоя.
Я не колюсь, пігулок не ковтаю,
Та всеодно під кайфом знов і знов:
Як тільки твою посмішку згадаю –
Відразу закипає в жилах кров!
Я став п′яницею... Хоч і не зловживаю
Горілкою й вином, та й пиво рідко п′ю.
І лиш один п′янкий напій я знаю:
Казково-ніжну посмішку твою.
Від неї радісно, душа співає
І хміль її щораз сильніш п′янить
Хоча похмілля потім не буває
І голова на ранок не болить.
Я захворів... Тобою... Ти це знаєш!-
Краса зламала мій імунітет
Та на дзвінки мої ти не відповідаєш-
Не хочеш погуляти тет-а-тет.
В полоні чар твоїх – віднині і навіки
Краса врятує світ – це не секрет
Тож завтра знову йду приймати ліки
В 6 вечора, у 45 кабінет
