Любимые стихи

[krasavchuk]

Ні до кого я в друзі не пнусь
І не милую в друзі ні кого
Та якщо я вже милий комусь,
Не забуду стежини до нього.


Не здійму з-за дрібниці на сміх
Із підступним не вип’ю і воду
Тим щасливий, що друзів своїх
Не образив ніколи я з роду.


Ось чому найсвітліша мені
Мить, коли зустрічаю я друга:
У душі грають струни ясні
І тікає без огляду туга.


Так, багатство у мене одне-
Наша дружба, висока, як зорі
Це чуття зігріває мене,
Коли, навіть морози на дворі.


Дружба – ось мій омріяний стяг
Лиш вона гарну пісню народить.
Найдорожчий для мене той шлях,
Що до серця братів приводить.

[Вержиния]

Шол дождь....
Ты обещал прийти,
Но видно стал дождь на твоём пути,
Вот почему я люблю дожди,
В дождь могут только
Верные прийти!!!

[wEb$$giRl]

Повідомлення від RusHer

Душа

Душа, как уникальный инструмент,
На нём играть, а не калечить надо…
Твоя улыбка – лучшая награда,
А блеск в глазах тот радостный момент,

Ради которого страданье с наслажденьем
Единодушны и взаимны вопреки
Порывам страсти и терзаниям тоски,
И смотрят с непонятным восхищеньем

За чувствами, которые понять
Не получается… Они немножко странны,
Правдивы и загадочно обманны.
Словами невозможно описать

То, что сейчас во мне объединяет
Друга, сестру и женщину в одно
Единое, которому дано,
Надеюсь, она это понимает,

Быть совестью и честью, быть судьёй,
Холодным, жёстким, несомненно, беспристрастным,
Быть оппонентом неприемлемым, опасным,
Быть также той, которая порой

Меня поддержит, даст мне силы жить,
Стремиться ввысь, искать и не сдаваться,
Поможет научиться улыбаться…..
И ей я не боюсь себя открыть.

Пускай увидит правду без обмана,
Пускай узнает кто же я внутри….
Ужасен? Верю. Но пожалуйста, смотри,
Неужто среди тысячи изъянов

Нет ничего? Не верю!... Не хочу!....
Найди хоть что-нибудь красивое, живое,
Безоблачное, чистое, святое,
Что есть во мне, я может быть прощу

Себе цинизм, жестокость и те слёзы,
Что пролиты другими за меня,
Которые, страдая и любя,
Меня включали в призрачные грёзы,

Прекрасно зная, что им сбыться не дано…
Прощу за тех, чьё сердце и сознанье
Разрушены волной непониманья,
Слепого чувства, так уж суждено,

Что любят сердцем, не взирая на преграды,
Прощая всё и здравый смысл забыв,
Живут сознанием того, что полюбив,
Они не ищут для себя иной награды...

спасибо за классные стихи!!!!!

[брЫне4ка..0=))]

Виба4…

Настав вечір . Лише одне віконе4ко на моїй вулиці горіло . Вечір. Знаєте як це ? Вечір – це коли сонце вже зайшло, а небо ще не втопилося. В цей час найважче позбуватися спогадів.Розумієте про що я ? Нє…мабуть , не розумієте…
По його шкірі , вгору-вниз , мої пальчики граються в любоФФФ…він усміхається. Мені ? Чого б це ? Його очі заплющенні , але через повіки я бачу світло . В моїй голові вітер , озвучений терпким запахом «Живанши».Він , мабуть , знаходить в цьому , щось невловимо знайоме . Напівпорожню кімнату роблять об’ємнішою пурпурові краплини ліхтарів з тамтого боку вікна . Червоні очки магнітоли . Істеричні стрілочки годинника . Захриплий від пилюки звук .Він торкається моїх вуст кінчиками пальців . Боїться . Страшенно боїться .Боже , як він боїться…І ось нас уже нема . Ми зникли . Залишились лише не чіткими фрагментами тусклої пам’яті . Все це дуже швидко закінчилось . Час повернутись . Назад . У той день де ше у кожного було своє життя . Треба повернутись в той день , де Він був лише засіб . А не мета .
- Дякую…до-побачення…
Він зник у невідомому напрямку . Буду чекати наступної весни . Сподіваюсь , його обіцянки стануть правдивими . Я йому все ще вірю . Він з тих , хто на зітхання…усміхається . В любу хвилину перебиває суїцидну мовчанку . Дужечкою посміхається . Ховає очі у чорному океані . Мені все ще чується той , його , запах парфумів . Такий делікатний . Такий вишуканий . Я ковтала його слова думками , ловила кожне його прохання . Для тих місяців неможливо підібрати епітети . Він - то тьма везучості і щастя . «Щастя». Цього слова не було в моєму словнику до його появи .
Як хотілось померти коли його не стало…так хотілось піти до нього . Та як ? То незвідані дороги , на які жива душе ,навіть , не ступала. Як ? Хочу до нього і не можу . Я пам’ятаю ті дивні слова шо він говорив :«Колись кожен зможе…». Що він мав на увазі , зрозуміти не можу . Хочу лише зрозуміти «навіщо». Навіщо , так просто , брати і покидати мене ?* Він добре вивчив мою самотність. Знав , як можна вструмити ніж мені у спину. Як йому кортіло завдати мені болі…навіщо? Він пішов . Навіть не залишив повідомлення на телефон . Жодного листа , жодної записки , жодної звісточки . Просто нема .
Я хочу спробувати піднятись до нього . Та як ? Смерть ? Смерть – то лише спосіб жити далі .
Дивлячись у вікно , вночі , я іноді його помічаю…по ночам він любив до мене заходити , на чашку тепленького чаю . Ми сиділи , а за вікном грюкотів дощ . Такий весняний , веселий . Він посміхався . Він казав , що той дощ викликав він … іноді , навіть , такі дурні фрази звучали від нього. Я раділа , що в мене є такий він . Вже нема . Не буде . Ніколи не буде .
Звичайнісінька джинсова куртка , джинси і кеди . Я помічала його здалеку . Крок за кроком він віддалявся від мене . Я не могла його наздогнати . Тікав в далечінь. Він хтів подарувати мені біль . Дуже хтів . Йому це вдавалось . Дарував мені квіти . Кидав слова на вітер . І вони , тихим подихом весни , тікали . Ці безмежно приємні слова .
Дурненькі історії , жарти і кепкування . Він полюбляв це . Я посміхалась . Йому подобалась моя посмішка . І мої вуста . Він казав , що вони чарівні . І слова зникали в потоці викинутих їм фраз …
Щовечора ми балакали з ним по телефону . Він казав , що я , то єдина жива людина , що його розуміє. А я ніколи , навіть , його нічого не питала . Він розповідав , розповідав , а я мовчала . Мені подобалось це мовчання . Мені подобався його приємний голос на іншому кінці дроту . А ще більше мені подобались його очі .
Вони як втоплені в море . В них я бачила морську глибину…вони неймовірні , ті його очі .
Він був досконалим . Він не любив себе . Казав , що він зовсім не той , ким я його вважаю . Він зник і я не змінила своєї думки . Можливо , він зник у тому потоці людей . Можливо слід кудись звернутись ? Можливо хтось бачив його ? Можливо він ще є серед нас ?
Навіщо я закидую себе цими тупими думками ? Його вже не повернути . А я ніяк не можу це усвідомити .
Він робив мені боляче . Казав такі речі …
Я хотіла згоріти у вогні і залишитись лише спогадом в його думках . Та він зробив це першим .
Я казала собі «Я не розіб’юсь»…
………………
- Привіт…- він .
- Привіт…-я.
- Не спиш ? – він .
- Та ні…не можу заснути… - я .
- Я теж. Як в тебе справи ? – він .
- Непогано. А ти як? – я …
- Нічого не змінилось… - він .
- Тобто ? – я .
- Я не повернусь . – він .
- Що ? Повтори ? Я не розчула . – я.
Зірвалось. Гудки «зайнято» відповідали мені . Легенька сльоза текла по моїй щоці .
Він. Знову Він. Навіщо він повернувся…тепер піду я…
Виба4…так вирішила доля…ми не будемо разом , щоб не робила та величезна самотність…
Написано під Good Charlotte . The truth…

[Bazal]

Повідомлення від Аврора

Три кольца - владыкам Эльфов
под высоким небом;
Семь - для Гномьих королей
в каменных дворцах;
Девять - Смертным, обречённым
мало жить и кануть в небыль,
И Одно - для Властелина,
чей престол - чёрный прах
В Мордоре, где залегает Мрак.
Единое,чтоб всеми править,
Единое,чтоб все сыскать,
Единое, чтоб все собрать
и в цепь сковать
В мордоре, где залегает Мрак

из "Властелина Колец".Мне от него балдёжно.

это плохой перевод...в оригилале круче...

[Tr@4ka]

Повідомлення від CodeGrinder

MY BRAIN DIE

Загляни в мои сны, что собою реальность меняют
исчезают пары, улетая тают, расширяя зрачки.
Там где я там и ты, и везде меня сопровождают
эти мрачные сны, улетая тают, разбивая мечты.

Сегодня мой разум опять в сновидениях,
но сны не дают никакого забвения,
боль изнутри убивает меня -
я погибаю спасите меня.

Мой мозг умирает и нету спасения,
разум терзают ложь и сомнения,
боль нарастает сознание чувств я теряю...
Мой мозг умирает...

гггііі))))))))))

Плюс адІн

[CodeGrinder]

Я в ночи твой голос услышал и увидел пламя свечи,
Я из тьмы на голос твой вышел и прошу тебя: "Hе молчи".

Пусть сорвались с привязи кони, над обрывом хрипят в ночи.
Кто-то чeрный сидит на троне. Я молю тебя: "Hе молчи".

И зерно стремится на волю, не иссякли ещe ключи.
Hе видать больше Вию покоя. Я прошу тебя: "Hе молчи".

Знаю, путь твой чрез Азов лежит, а моя тропа в поколеньях.
И молю тебя: "Подожди". Обрести мне второе рождение.

Ты, Азовка - Вышня, молилася и от Вия спасала Велеса,
Hе горюй, что тьма разлилася, скоро Велес придeт и развеет всe.

(с) Ashen light

[CodeGrinder]

INNER SILENCE

When the silence beckons,
And the day draws to a close,
When the light of your life sighs,
And love dies in your eyes,
Only then will I realise,
What you mean to me.


Перевод:


ВНУТРЕННЯЯ ТИШИНА

Когда тишина манит,
И день приближается к концу,
Когда свет ваших вздохов жизни,
И любовь умирает в ваших глазах,
Только тогда я осознаю,
Что ты значишь для меня.



(с) Anathema

[Твой аналитик]

Крылья

Её опустошенный взгляд коснулся его синих глаз, он испугался, не верил, что её взгляд может бть настолько тяжелым, юноша меятал посмотреть в её зеленые глаза, увидеть длинные, пушистые ресницы, но не ожидал такого взгляда. Он любовался ей часто и подолгу, мечтал встретиться взглядом, но все тщетно, она чувствовала на своём лице его взгляд, но девушке было всё равно, она знала, но не верила, не хотела знать его, не хотела знать никого... Она хотела только одного: иметь крылья. Но как поется в песне: \"А крылья, да что они могут, когда им не с кем лететь?!\". И она искала ЕГО, того, с кем можно было бы лететь, лететь всегда, не уставая, изнемогая от любви, не отдыхая по дороге жизни и смерти.
Он также мечтало НЕЙ, но уже решил для себя, что именно она, та девушка, должна быть его судьбой. Он думал о своей меяте каждый день, но боялся подойти, боялся проронить хоть одно слово! Он знал, что его любовь абсолютно безответна, но все-таки надежда жила.
Девушка шла по городу, среди прохожих искала своих, но все мимо. Холодно. Невский в ночное время романтичен и волшебен. Вдруг навсречу ей ниоткуда автомобиль...
Он шёл по ночному Питеру, любовался дерзновенным, жгучим городом и мечтал. Вдруг в свете фонарей увидил такие родные зеленые глаза. Но девушка сделала вид, что не видит его, тогда он побежал ей на встречу и вдруг автомобиль...
Они оба погибли, погибли, так и не встретившись, умерли вместе, не поговорив, исчезли вдвоем, так и не посмотрев друг другу в глаза. Их души не смогли улетететь, у каждого из них было по одному крылу, им было не оторваться от земли, они не знали, что должны были лететь вместе, быть вместе, что они две половинки одного большого сердца... Они так искали свою судьбу, слепо споыкаясь друг о друга, безумно искали то, что уже давно приобрели.
Так они скитались по земле не обретя друг друга. Однажды поняв, что должны быть вместе, стали искать друг друга, но так и не нашли. В изгибах улиц и подворотнях потерялись навсегда, превратившись в прах, в дорожную пыль. А они ведь могли летать...

[Твой аналитик]

Седой ребенок

Когда-то я был ребёнком,
И верил в возможность чудес,
И ночи боялся очень,
И леса, что рос до небес.

Но время пришло, повзрослел я,
И слов многих смысл познал,
И быть научился собою,
Бояться всего перестал.

Вот только, порой, не хватает
Мне сил, чтобы верить тебе,
Ведь взрослые люди боятся
Подумать о завтрашнем дне.

И смысл не ищут в жизни,
И прошлое строго хранят,
И не доверяют как дети,
И в сказке побыть не хотят.

Им проще уйти по-английски,
Доверив решенье судьбе,
Но мне как седому ребёнку
Так хочется верить тебе…