Поки ледачі українці ніжилися на пляжах, чи робили вигляд що приносять користь суспільству у своїх офісах, вона натхненно косила, будувала, згрібала, складала, без сну і обіду, виправляючи відновлюючи та повертаючи все те, що вони зруйнували, набрехали, накрали.
Енергійність – це єдине, що залишається демонструвати Юлії Тимошенко у незвичній для неї ролі "передостанньої з двох". Її технологи розуміють, що тільки таким чином можна розбовтати ту політично-соціальну депресію, яка огорнула українське суспільство.
З самого початку стало зрозуміло, що короткою констатацією "трудоголізму" прем’єрки справа не обмежиться. І вже невдовзі країна дізналася багато нового: шахтарям, виявляється, знову почали платити, хліба вдосталь, газ у сховищах, навіть заборона грального бізнесу (який, до речі, досі успішно функціонує у вигляді інтерактивних клубів, подекуди прямо під білл-бордами про його заборону) – то її цілковита заслуга.
Навіть не дивлячись на сталевий імунітет українців до політичної реклами, який виробився за 5 років безперервних виборів, кампанія Тимошенко стала однією з головних тем в навколополітичних дискусіях.
Лаконічні написи на "антикризових білл-бордах" викликали справжній шквал емоцій у суспільстві – від тотального несприйняття серед пересічних громадян до схвальних відгуків у середовищі рекламістів. Тому поява на обрії політичного процесу загадкової Лідії Вона, доярки з шостим розміром бюсту, потрапила точно в ціль.
Різниця між дояркою, яка реально працює, і абстрактною "воною" на горі політичного Олімпу така ж велика, як між здобутками на білл-бордах і реальним станом речей в українській економіці.
Звідти, з того Олімпу, дуже зручно звертатися до стародавньої мудрості – цитувати "улюбленого поета Есхіла" та годувати чернь за класичним правилом "Хліба та видовищ!".
Щоправда, в даний момент Тимошенко, за допомогою агітбригади зірок, змушена щосили тиснути на "видовища", бо нагодувати хлібом аж ніяк не вдається. Втім, навіть найвдаліший словоблуд, що таки діє на підсвідомому рівні, навряд чи спроможний витіснити з голови виборця те, що він бачить і чує щоденно, на власні очі і вуха. І що з цим вдієш?
|
