…я часто бачу цих людей. В маршрутках, в скверах на лавках, у під’їздах, на сходах учнівських закладів, в аптеках. Самих чи невеликою кампанією. Молодих чи невизначного віку. Я пізнаю їх по голосу, рухам. Звичайно ж, по очам, по рукам, які затекли, і по відсутності жил на них, по кольору обличчя. Я пізнаю їх по запаху. Вони всі колись були різними. Різне дитинство, захоплення та смаки, різні сім’ї і друзі. Але це було ДО… зараз ці люди наркозалежні. Це спільне, це те, що має назву ПІСЛЯ… Вічних пошук засобів та змоги вколотися. Страждання батьків. Зневажання оточуючих. Цікавість, ейфорія, «разочок», ломка, система, сепсис, лікарня… Що далі? Суспільний фінал? Життєва ремісія? В мене немає відповіді. Я просто бачу цих людей. Працюючи з ними. По дорозі додому. Іноді вісні…
глупо єто все...
зачем?
одни приходят к этому от тяжлой жизни...
другие наоборот...от жира уже бесятся...
выход есть всегда.... просто нада искать..
а вот наркомания- это глупость..это тупик....
|