27-02-2006, 13:35 | #131 |
Юзер
Реєстрація: Feb 2006
Повідомлення: 2
|
Не горюй
Ты не плачь о том, что брошена, Слезы – это ерунда! Слезы, прошены ль не прошены, – Лишь соленая вода! Чем сидеть в тоске по маковку, «Повезло – не повезло». Лучше стиснуть сердце накрепко, Всем терзаниям назло! Лучше, выбрав серьги броские, Все оружье ахнуть в бой, Всеми красками – прическами Сделать чудо над собой! Коль нашлась морщинка – вытравить! Нет, так сыщется краса! И такое платье выгрохать, Чтоб качнулись небеса! Будет вечер – обязательно В шум и гомон выходи, Подойди к его приятелям И хоть тресни, а шути! Но не жалко, не потерянно (Воевать так воевать!), А спокойно и уверенно: Все прошло – и наплевать! Пусть он смотрит настороженно. – Все в кино? И я – в кино! – Ты ли брошен, я ли брошена – Даже вспомнить-то смешно! Пусть судьба звенит и крутится, Не робей, не пропадешь! Ну, а что потом получится И кому придется мучаться – Вот увидишь и поймешь! (Э. Асадов)
__________________
Не количеством должен художник гордится: Даже сто воробьев все равно не жар-птица! |
27-02-2006, 18:59 | #132 |
Фанат
Реєстрація: Dec 2005
Повідомлення: 690
|
Про власну смерть
Якщо колись надумаю померти,
То спершу відпочити дам рукам. Я розішлю спорожнені конверти У відповідь усім відправникам. А потім вийду поміж дикі квіти, Туди, де черговий порожній звук Примушує людей ніяковіти, І помолюся, не піднявши рук. Я загашу вируюче багаття Одним холодним подихом мари. Ми те північне болісне завзяття Дали суворі київські вітри. Най попіл розмете по ластовинні. Най хвиля вам нагадує відтак, Що, люде, ви одні у тому винні, Що світ для мене врешті втратив смак. І та солодка мить простої слави, Яку із вас ми жоден не надав, Оберне попіл на вугляні гави, Які плодитимуть вугляних гав. Нехай безвільні діти Люцифера Загоять світ мереживом дірок. То є доволі мила атмосфера, Бо так вшанують мій останній крок. Най курява бринить у верховітті. Можливо, люде, поміж вороння Я саме вас зазначу в заповіті, Рядок імен вписавши навмання.
__________________
щаслива |
27-02-2006, 19:10 | #133 |
Фанат
Реєстрація: Dec 2005
Повідомлення: 690
|
ненаю чей..
Коли до губ твоїх лишається півподиху,
коли до губ твоїх лишається півкроку — зіниці твої виткані із подиву, в очах у тебе синьо і широко. Щось шепчеш зачаровано і тихо ти, той шепіт мою тишу синьо крає! І забуваю я, що вмію дихати і що ходити вмію, забуваю. А чорний птах повік твоїх здіймається і впевненість мою кудись відмає. Неступленим півкроку залишається, півподиху у горлі застрягає. Зіниці твої виткані із подиву, в очах у тебе синьо і широко... Але до губ твоїх лишається півподиху, до губ твоїх лишається півкроку.
__________________
щаслива |
27-02-2006, 19:10 | #134 |
Писатель
Реєстрація: Jul 2005
Повідомлення: 186
|
Твои глаза меня зовут,
Они зовут меня на помощь, Твои глаза упрямо лгут, Что счастлив ты и зла не помнишь. Ты успокоился и рад, Что оказался третим лишним, Но так глаза кричат твои, Что голос кажется неслышным. Л.К. Татьяничева |
27-02-2006, 19:11 | #135 |
Фанат
Реєстрація: Dec 2005
Повідомлення: 690
|
............ыЫ
***
І знов нестерпно тихо настає якась чужа зухвала веремія, де тінь моя мене не впізнає, де голос мій — і той мені чужіє. Я там мовчу. Задихано мовчу. Я там слова навшпиньки обминаю. Мов хрест важкенний, душу волочу, і сам себе на ньому розпинаю. Я там мовчу. Приречено мовчу під тихим криллям втомленого дому і знов свічу мовчання, як свічу, за упокій собі ж таки самому. ...Дощу предовгі пальці на шибках заграють щось достоту, як музики, що й звідкілясь прийде до мене страх поглянути, чи став на грані крику. Та він лиш мить торкається плеча і геть іде, не взявши ані звуку, і знов моє мовчання, як свіча, пооддаль слів блукає тихоруко. Над ним небес дірявий балаган. Над ним пригасле місячне багаття... Та цілий гурт немовлених благань, які все більше схожі на прокляття. ***
__________________
щаслива |
27-02-2006, 19:19 | #136 |
Фанат
Реєстрація: Dec 2005
Повідомлення: 690
|
............ыЫ
Чом тінь весела ходить за журбою,
чом тінь зорі приємле чорне тло... Лице іще лишається собою, воно іще від себе не втекло, воно ще повне щирості і віри, воно ще повне сонячних прощань, воно ще не шукає тіні звіра, щоби когось лякати з-за куща. Моє ти біле личенько дитинне, покинь той промінь — тінь собі візьми. Велику тінь. Могутню і картинну. І мниму велич викрій із пітьми, і наостанок стишено послухай, щоб маскарад відчуть уже сповна, як поночі дзижчить велично муха, що має тінь сіамського слона. ***
__________________
щаслива |
27-02-2006, 20:15 | #137 | |
Писатель
|
Цитата:
|
|
27-02-2006, 20:16 | #138 | |
Фанат
Реєстрація: Dec 2005
Повідомлення: 690
|
Цитата:
__________________
щаслива |
|
27-02-2006, 20:29 | #139 |
Читатель
Реєстрація: Jul 2005
Повідомлення: 56
|
Если не я,то кто же?..
если не я, то кто же
выжить тебе поможет? если не я, то кто же пот оботрет с лица? в мире сплошных подножек если не я, то кто же? как мы с тобой похожи - из одного ларца. если не я, то кто же? бог с ним, с совместным ложем, ты ничего не должен, в сущности жизнь проста. станешь вельможным дожем или уйдешь в рогоже, если не я, то кто же снимет тебя с креста... (с)
__________________
let me back let me back
i promise to be good don't look in the mirror at the face you don't recognize help me call the doctor |
27-02-2006, 22:46 | #140 |
Юзер
Реєстрація: Jan 2006
Повідомлення: 49
|
Светлана Сурганова 2002 г.
Мураками
Солнце выключают облака. Ветер дунул - нет препятствий. И текут издалека Вены по запястьям Я люблю тебя всей душой, Я хочу любить тебя руками... Я люблю тебя всей душой, Я хочу любить тебя руками... Долгие застынут лица, Мы изменимся нескоро. Отражает мокрый город Самолетов вереницы Я люблю тебя во все глаза, Я хочу любить тебя руками... Я люблю тебя во все глаза, Я хочу любить тебя руками... Улетаешь, Улетаешь. Над каштановым побегом, В переплетах Мураками. Я люблю тебя огромным небом, Я хочу любить тебя руками... Из интервью Светы Пермскому ТВ в 2003 г. Н: Есть такая поговорка Дом построить, дерево вырастить, ребёнка родить. Дом построили, квартиру …ремонт... Как дальше планы? СС: Да. Что там ещё надо? Дерево посадить. Дерево посадила я, но вот неудачно, каштанчик, побег-то был, а потом загнулся по каким-то странным причинам. А, не странным причинам, он сломался, по-моему я его даже самолично повредила каким-то неловким движением, поливала цветы, задела и он сломался. Я делала ему ортопедическую операцию, я привязывала сломленный стебелёк, выправляла. Ну в общем ортопедия моя не помогла и он загнулся. Вот такой печальный очень опыт. “Над каштановым побегом, в переплётах Мураками..” Это вот об этом каштановом побеге. К сожалению, светлая память ему… Л: Почему каштан? СС: Изумительной красоты дерево, прекрасное во всех проявлениях, особенно когда конечно цветёт, эти свечи...
__________________
Терпение-качество сильных.Как и верность...
|
Мітки |
бодлер любит ва-ау, борода упорот |
|
|