Любимые стихи

[Noisy]

Бегут задумчивые люди
Куда бегут? Зечем спешат?
У дам раскачиваются груди,
У кавалеров бороды шуршат.

Даниил Хармс

зы: наскільки просто і геніально)

[Noisy]

СОН двух черномазых ДАМ

Две дамы спят, а впрочем нет,
Конечно спят и видят сон,
Как будто в дверь вошел Иван
А за Иваном управдом
Держа в руках Толстого том
"Война и Мир" вторая часть...
А впрочем нет, совсем не то
Вошел Толстой и снял пальто
Калоши снял и сапоги
И крикнул: Ванька помоги!
Тогда Иван схватил топор
И трах Толстого по башке.
Толстой упал. Какой позор!
И вся литература русская в ночном горшке.

зы: Даниил Хармс

[Zbo4enka]

Мне без тебя так трудно жить,
А ты, ты дразнишь и тревожишь
Ты мне не сможешь заменить
Весь мир, а кажется, что можешь
Есть в мире у меня свое:
Дела, успехи и напасти
Мне лишь тебя не достает
Для полного людского счастья.
Мне без тебя так трудно жить
Всё недоступно, всё тревожить
Ты мир не можешь заменить
Но ведь и он тебя не может.

[Аврора]

Я жива - не для тебя,
и болезнь моя - это не ты.
Ты исчез во мрак для меня
И любовь - пустые мечты.
Я забыта - всеми и вся.
Я потеряна - в солнечном свете.
Я мертва - мертва для тебя.
И смерть моя - это же ты.
Ты убил меня - острой судьбою,
ты убил меня - шептая "Прости".
ты ушел - и стал ты не мною.
Ведь кровь моя - это Вода,
что течет в русле реки
Ведь плоть моя - это Земля
и выжить в ней шансы малы...
Протекут - дни и столетья,
забудуться эти стихи.
Мысли не будут согреты...
Послом их станешь и ты...
и опять у меня получился не стих, а галиматья.

[ponochk@]

Я люблю тебя,слышишь.мальчишка.
Я люблю тебя даже во сне.
Даже в школе за партой,за книжкой,
Я мечьтаю всегда о тебе.
Вижу волосы русого цвета,
Твой задумчивый,ласковый взгляд.
Почему ты не можешь ответить,
Ну ответь,отведь же на взгляд?!
Ты идешь и улыбка сверкает
На твоем безмятежном лице.
Как ты можешь смеяться спокойно,
Когда рядом грустят о тебе!.......

[BART]

Як умру, то поховайте
Мене на могилi,
Серед степу широкого,
На Вкраїнi милiй,
Щоб лани широкополi,
I Днiпро, i кручi
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.

Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... отодi я
I лани i гори -
Все покину i полину
До самого бога
Молитися... А до того -
Я не знаю бога.

Поховайте та вставайте.
Кайдани порвiте
I вражою злою кров'ю
Волю окропiте.
I мене в сiм'ї великiй,
В сiм'ї вольнiй, новiй
Не забудьте пом'янути
Незлим тихим словом.

[{~СладкаяVatta~}]

не знаю...мо было уже но всё же...


И скучно и грустно, и некому руку подать
В минуту душевной невзгоды...
Желанья!.. что пользы напрасно и вечно желать?..
А годы проходят — все лучшие годы!

Любить... но кого же?.. на время — не стоит труда,
А вечно любить невозможно.
В себя ли заглянешь? — там прошлого нет и следа:
И радость, и муки, и все там ничтожно...

Что страсти? — ведь рано иль поздно их сладкий недуг
Исчезнет при слове рассудка;
И жизнь, как посмотришь с холодным вниманьем вокруг, —
Такая пустая и глупая шутка...

[Anastacia]

Незчулася, як осінь наступила,
І з серця падає сльоза.
Чому тоді так сильно полюбила
Не можу зрозуміти навіть я.

Але я так бажаю, щоб ти знову
В свої обійми закував мене,
Щоб не могла я зняти ті окови
І не дізналася, що все мине.

Я хочу повернути ті хвилини,
Коли ми відривались від землі,
І затишок тієї днини,
Коли в коханні зізнавався ти мені.

Гарячий поцілунок твій у мене на вустах
Залишиться, мабуть, навіки.
Зненацька я відчула дикий страх:
Відпущу – буду я терпіти муки.

Не хочу…Мушу…Я не знаю…
О Боже, підкажи мені,
Чому і досі я кохаю,
Чому палає серце у вогні?

Одного дня згорить воно,
Лиш попіл по собі залишить.
Будеш дивитись у відчинене вікно
І бачити, як мені гірко жити.

Засинати й прокидатися без тебе
Я вже навчилась.
Чудовеє зіркове небо
Мені допомогло – забулась.

Усе, що так хотіла повернути,
Ніколи більше не згадаю.
Змогла нарешті я збагнути,
Що більш тебе я не кохаю.

Отак, після шаленої любові
У серці ще горить маленька свічка,
Яка не дасть тобі покою.
Та зрозумій, що це всього лиш звичка.

[Anastacia]

Ти мовчиш, я плачу…
Моє серце від горя згорає.
Ти мовчиш, я плачу…
Але ти про це нічого не знаєш.
Ми з тобою купались
У морі кохання,
І завжди проводжав
Ти мене на світанні
Додому, до рідної мати,
Щоб наступного дня
Мене знову забрати
У вирій кохання.
Так було і могло б ще тривати,
Якби я не зуміла дізнатись
Того, чого так боялась,
Того, від чого не вбереглась.
Я побачила іншу
Ти був із нею.
І безмежную тишу
Відчула душею.
Ти мені не дзвонив,
Не писав – ти мовчав.
Я на тебе постійно чекала,
Та мовчати, як ти, я не стала.
Зрозуміла: не хочу мовчати,
Від жахливого болю я хочу кричати!
Кричати про те,
Як сильно любила.
Кричати про те,
Як щастя згубила.
Згубила і вже не знайду
На тій стежці, якою іду.

[Lestatid]

Ночь, улица, фонарь, аптека,
Бессмысленный и тусклый свет.
Живи еще хоть четверть века -
Все будет так. Исхода нет.

Умрешь - начнешь опять сначала
И повторится все, как встарь:
Ночь, ледяная рябь канала,
Аптека, улица, фонарь.

Жырный стих... Оч прЁт...